Poika-varpunen
New Member
ЮГОБОЛ
Югославський футбол завжди був на провідних ролях у Європі. Зірок з неба, можливо, юги не хапали, але постійно перебували «десь одразу за грандами». Ця земля споконвіку була багата талантами. Це стосується не лише гри №1, а й інших видів спорту – баскетболу, водного поло, тенісу, гірськолижного спорту тощо. Невелика, навіть за європейськими мірками, країна невтомно давала світові нових зірок.
Після розпаду Союзної Югославії та кровопролитних подій кінця 80-х-початку 90-х, на мапі Європи з’явилися нові незалежні держави. Втім від цього південні слов’яни не стали менш впливовими гравцями на європейській світовій арені.
Найсильніші з них хорвати та серби є досить відчутною силою, з якою рахується будь-хто, але й слабші футбольні дружини Словенії, Боснії і навіть Македонії час від часу щипають пір’я грандам. Але, щонайцікавіше, незважаючи на відсутність належного фінансування, чемпіонати всіх без винятку пост-югославських країн цілими пачками постачають добротних гравців для багатших першостей.
Спробуємо проаналізувати успіхи балканських країн в футболі у новітній час. Збірні розташовано відповідно до їхніх здобутків.
1. Хорватія.
Без сумніву найсильніша серед вищезгаданих. Третє місце на ЧС-1998 та два чвертьфінали Євро свідчать про це. Країна з населенням 5 мільйонів, за рідким винятком, є учасником всіх серйозних футбольних турнірів у світі, а імена Шукера, Бобана, Просінечкі, Бокшича, Модрича, Оліча та інших, гадаю, не потребують представлення.
«Картаті» напрочуд збалансований сильний колектив, в якому важко когось виділити. Хіба що воротаря класного в них таки немає.
Цей відбір, без сумніву, команда Біліча провалила, але провали бувають у всіх команд.
2. Сербія.
Доволі суперечлива команда. З одного боку, у них дуже пристойний склад (як на мене, не слабший за хорватський), але це не заважає їм раз по раз провалюватися на чемпіонатах Європи й світу, або взагалі повз них пролітати. Команда лише раз вийшла до вісімки найсильніших збірних Європи в 2000, але ганебно програла у чвертьфіналі голландцям – 1:6. Також можна згадати фіаско на ЧС-2006. 0:6 від Аргентини ще довго будуть ножем у серці симпатиків сербської збірної.
В трикольорових сильний захист та півзахист, але немає такої супер зв’язки форвардів як Оліч і Петрич в Хорватії, а воротарі мабуть ще слабші, ніж Стипе Плетикоса.
У нинішньому розіграші серби випередили саму Францію, але давайте не будемо робити поспішних висновків, адже Анрі і компанія зараз далекон не ті, що років 10 тому, тож дочекаємось Мундіалю в ПАР.
3. Словенія.
Доволі середній колектив. Коли ми говоримо «Словенія», то можемо згадати хіба що Златко Заховича. Проте саме ця збірна зупинила нас на шляху до Євро-2000.
Словенці двічі виходили до основної сітки відповідно чемпіонату Європи та світу, але на цьому казка закінчувалася – зелено-білі (колір форми) неодмінно посідали останнє місце. Інколи збірна найпівнічнішої югославської республіки видає сенсаційні результати на кшталт перемоги над Італією, але неможна говорити про це як тенденцію.
Зараз, як на мене, вони мають найслабший склад за останні років десять. З відомих імен можна назвати хіба що воротаря «Удинезе» Хандановича, Вальтера Бірсу та «тарана» з «Кельну» Мілівоє Новаковича, який незрозуміло чому ще не опинився в якомусь з німецьких грандів.
Незважаючи на це, Словенія реально претендує на вихід до ЧС-2010. Можливо вся розгадка криється у характері цього маленького гордого народу, його непоступливості. Що ж, побажаємо їм успіхів у стикових матчах з Росією.
4. Боснія і Герцеговина.
За іменами - третя дружина слов’янських Балкан. Салігаміджич, Дзеко, Ібішевич, Саліхович, Мисимович, Байрамович, Рахимич, П’янич – від таких гравців, скоріш за все, не відмовилася б і серйозніша збірна. Але босняки демонструють дуже нестабільні результати. Земляки Даріо Срни (так, правий край «Шахтаря» і збірної Хорватії народився саме у Боснії, але згодом емігрував до благополучнішої країни) одного разу мали реальний шанс потрапити до Євро-2004, але не змогли обіграти на своєму полі Данію і залишилися навіть без плей-офф.
Чесно кажучи, шансів пройти Португалію у плей-офф в босняків небагато. Я так вважаю через те, що в них слабкий захист і воротар. Даруйте, коли у воротах стоїть другий (!) кіпер "Тимішоари" (!!), а оборонці захищають заштатні турецькі чи французькі клуби.. Важко буде їм проти технічних португальців, важко.
5. Македонія.
Власне кажучи, дуже скромний колектив, в якому лише один яскравий футболіст – нападник «Лаціо» Ґоран Пандев. Ризикну спрогнозувати, що найближчі років десять ця збірна не потрапить ані до ЧС, ані до ЧЄ. Максимум на що вони можуть сподіватися, це псувати нерви грандам, що македонці вміють робити. Особливо незручно з ними грати англійцям.
6. Чорногорія.
Наймолодша збірна Європи вже встигла зарекомендувати себе міцним горішком – нічиї з Ірландією та Болгарією, і мінімальна поразка на виїзді Італії.
Напевно, лише відсутність досвіду завадила Црній Ґорі розжитися більшою кількістю очок - так, команда відбирала залікові пункти у сильніших суперників, але нічиї з Грузією і Кипром..
Відсутність класних кіпера (мабуть, це головний біль усіх пост-югославських збірних, окрім хіба що Словенії) та захисників, команда компенсує за рахунок непоганого опорника Цетковича з «Ганзи» та кількох класних гравців атакувального плану – Вукчевича, Вучиніча, Йоветича.
Симпатичний колектив з Чорногорії у наступних циклах безперечно стане серйозним суперником, з яким рахуватимуться усі. Я так вважаю.
Можна скільки заманеться розмірковувати, яке місце б посідала у футбольному світі збірна югославських республік в наш час. Перевірити все це просто неможливо. Тому нижченаведений склад є лише варіантом символічної збірної.
Голкіпер: Ханданович («Удинезе» - Словенія). Гадаю, цілком логічно. Єдиний воротар з вищезгаданих країн, який виступає в пристойному європейському клубові. Хорват Плетикоса зі «Спартака», чи Стойковскі з голландського ере відерто слабші.
Захист: Пару центрбеків склали б Шимунич («Герта» - Хорватія) та Видич («МЮ» - Сербія). Такий тандем міг би стати найкращим у Європі. Поєднання стовпа оборони Видича із досвідченим «залізним дроворубом» з німецької «Герти» Йосипом Шимунічем снився б у страшних снах багатьом нападникам.
Правий фланг окупував би Чорлука («Тоттенгем» - Хорватія). Ліву бровку віддали б захиснику з навичками бомбардира Даніелю Праньїчу («Баварія» - Хорватія). Щоправда, лівий край Хорватії досить часто забуває про свої основні функції. Як результат, численні пропущені голи з його зони, але кращої кандидатури не видно, тож ганяти Даніелю від прапорця до прапорця.
Півзахист: Щодо опорного, то тут вагаюсь між «нашим» хорватом Оґнєном Вукоєвичем («Динамо» К) та «паличкою-виручалочкою» донецького «Шахтаря» сербом Іґорем Дуляєм. Мабуть таки, Вуко – у нього більше ігрової практики. На правому фланзі ми б побачили нашого доброго знайомого боснійського хорвата Даріо Срну («Шахтар»). В центрі б діяв досвідчений гравець збірної Сербії та міланського Інтеру Деян Станкович, а таким собі «вільним художником» був би хорват Іван Ракитич з «Шальке-04». За інших умов, його міг би замінити Лука Модрич («Тоттенгем» - Хорватія), але той зараз далекий від своєї кращої гри. Щодо боснійця Мисимовича з "Вольфсбургу", то я не бачу йому місця на полі, коли є така людина як Станкович.
Напад: Тут вибір просто колосальний. Можна спробувати дует хорватських форвардів Івіци Оліча й Младена Петрича, які розуміють одне одного з півслова. Але не забуваймо, що ще є такі класні виконавці як Едін Джеко («Вольфсбург» - Боснія), Ведад Ібішевич ("Гоффенгайм" - Боснія), Ґоран Пандев («Лаціо» - Македонія), Мілівоє Новакович («Кельн» - Словенія) та Мирко Вучинич («Рома» - Чорногорія). Вони будуть «на підхваті». Ні, все ж таки зараз Джеко сильніше за Петрича. В основі грав би він.
Капітан: Нехай, буде досвідчений «мідлфілдер» Інтеру Деян Станкович. Людина вже не один рік на провідних ролях у Серії А. Заслужив.
Тренер: Славен Біліч (Хорватія). Ексцентричний керманич хорватської дружини з замашками рок-співака буде колоритною особою на чолі нашої віртуальної збірної.
Отож, маємо наступний склад:
Ханданович – Чорлука, Видич, Шимуніч, Праньїч – Вукоєвич, Срна, Станкович (к), Ракитич – Оліч (Пандев, Новакович), Джеко (Петрич, Вучинич, Ібішевич).
Головний тренер – Славен Біліч.
На мій погляд, таку збірну мало б хто хотів у суперники на нашому континенті
Аналізуючи здобутки югославського футболу, диву даєшся, як стільки талановитих людей може регулярно з’являтися на такій малій території. Дуже повчальний приклад для однієї країни. Можна викидати двозначні суми (не в гривнях) для підсилення своїх клубів, а можна створити систему, яка за значно менших витрат даватиме здібних футболістів. Вибір завжди є, що й доводять серби з хорватами.
P.S. Прохання не підозрювати автора статті у мріях відтворити колишню Югославію. Я аж ніяк не сербський імперіаліст. Більше того, є послідовником права кожної нації на самостійне визначення своєї долі. Даний нарис є лише спробою проаналізувати здобутки колишніх югославських футбольних збірних у новітні часи, а збірна є суто символічною.
Югославський футбол завжди був на провідних ролях у Європі. Зірок з неба, можливо, юги не хапали, але постійно перебували «десь одразу за грандами». Ця земля споконвіку була багата талантами. Це стосується не лише гри №1, а й інших видів спорту – баскетболу, водного поло, тенісу, гірськолижного спорту тощо. Невелика, навіть за європейськими мірками, країна невтомно давала світові нових зірок.
Після розпаду Союзної Югославії та кровопролитних подій кінця 80-х-початку 90-х, на мапі Європи з’явилися нові незалежні держави. Втім від цього південні слов’яни не стали менш впливовими гравцями на європейській світовій арені.
Найсильніші з них хорвати та серби є досить відчутною силою, з якою рахується будь-хто, але й слабші футбольні дружини Словенії, Боснії і навіть Македонії час від часу щипають пір’я грандам. Але, щонайцікавіше, незважаючи на відсутність належного фінансування, чемпіонати всіх без винятку пост-югославських країн цілими пачками постачають добротних гравців для багатших першостей.
Спробуємо проаналізувати успіхи балканських країн в футболі у новітній час. Збірні розташовано відповідно до їхніх здобутків.
1. Хорватія.
Без сумніву найсильніша серед вищезгаданих. Третє місце на ЧС-1998 та два чвертьфінали Євро свідчать про це. Країна з населенням 5 мільйонів, за рідким винятком, є учасником всіх серйозних футбольних турнірів у світі, а імена Шукера, Бобана, Просінечкі, Бокшича, Модрича, Оліча та інших, гадаю, не потребують представлення.
«Картаті» напрочуд збалансований сильний колектив, в якому важко когось виділити. Хіба що воротаря класного в них таки немає.
Цей відбір, без сумніву, команда Біліча провалила, але провали бувають у всіх команд.
2. Сербія.
Доволі суперечлива команда. З одного боку, у них дуже пристойний склад (як на мене, не слабший за хорватський), але це не заважає їм раз по раз провалюватися на чемпіонатах Європи й світу, або взагалі повз них пролітати. Команда лише раз вийшла до вісімки найсильніших збірних Європи в 2000, але ганебно програла у чвертьфіналі голландцям – 1:6. Також можна згадати фіаско на ЧС-2006. 0:6 від Аргентини ще довго будуть ножем у серці симпатиків сербської збірної.
В трикольорових сильний захист та півзахист, але немає такої супер зв’язки форвардів як Оліч і Петрич в Хорватії, а воротарі мабуть ще слабші, ніж Стипе Плетикоса.
У нинішньому розіграші серби випередили саму Францію, але давайте не будемо робити поспішних висновків, адже Анрі і компанія зараз далекон не ті, що років 10 тому, тож дочекаємось Мундіалю в ПАР.
3. Словенія.
Доволі середній колектив. Коли ми говоримо «Словенія», то можемо згадати хіба що Златко Заховича. Проте саме ця збірна зупинила нас на шляху до Євро-2000.
Словенці двічі виходили до основної сітки відповідно чемпіонату Європи та світу, але на цьому казка закінчувалася – зелено-білі (колір форми) неодмінно посідали останнє місце. Інколи збірна найпівнічнішої югославської республіки видає сенсаційні результати на кшталт перемоги над Італією, але неможна говорити про це як тенденцію.
Зараз, як на мене, вони мають найслабший склад за останні років десять. З відомих імен можна назвати хіба що воротаря «Удинезе» Хандановича, Вальтера Бірсу та «тарана» з «Кельну» Мілівоє Новаковича, який незрозуміло чому ще не опинився в якомусь з німецьких грандів.
Незважаючи на це, Словенія реально претендує на вихід до ЧС-2010. Можливо вся розгадка криється у характері цього маленького гордого народу, його непоступливості. Що ж, побажаємо їм успіхів у стикових матчах з Росією.
4. Боснія і Герцеговина.
За іменами - третя дружина слов’янських Балкан. Салігаміджич, Дзеко, Ібішевич, Саліхович, Мисимович, Байрамович, Рахимич, П’янич – від таких гравців, скоріш за все, не відмовилася б і серйозніша збірна. Але босняки демонструють дуже нестабільні результати. Земляки Даріо Срни (так, правий край «Шахтаря» і збірної Хорватії народився саме у Боснії, але згодом емігрував до благополучнішої країни) одного разу мали реальний шанс потрапити до Євро-2004, але не змогли обіграти на своєму полі Данію і залишилися навіть без плей-офф.
Чесно кажучи, шансів пройти Португалію у плей-офф в босняків небагато. Я так вважаю через те, що в них слабкий захист і воротар. Даруйте, коли у воротах стоїть другий (!) кіпер "Тимішоари" (!!), а оборонці захищають заштатні турецькі чи французькі клуби.. Важко буде їм проти технічних португальців, важко.
5. Македонія.
Власне кажучи, дуже скромний колектив, в якому лише один яскравий футболіст – нападник «Лаціо» Ґоран Пандев. Ризикну спрогнозувати, що найближчі років десять ця збірна не потрапить ані до ЧС, ані до ЧЄ. Максимум на що вони можуть сподіватися, це псувати нерви грандам, що македонці вміють робити. Особливо незручно з ними грати англійцям.
6. Чорногорія.
Наймолодша збірна Європи вже встигла зарекомендувати себе міцним горішком – нічиї з Ірландією та Болгарією, і мінімальна поразка на виїзді Італії.
Напевно, лише відсутність досвіду завадила Црній Ґорі розжитися більшою кількістю очок - так, команда відбирала залікові пункти у сильніших суперників, але нічиї з Грузією і Кипром..
Відсутність класних кіпера (мабуть, це головний біль усіх пост-югославських збірних, окрім хіба що Словенії) та захисників, команда компенсує за рахунок непоганого опорника Цетковича з «Ганзи» та кількох класних гравців атакувального плану – Вукчевича, Вучиніча, Йоветича.
Симпатичний колектив з Чорногорії у наступних циклах безперечно стане серйозним суперником, з яким рахуватимуться усі. Я так вважаю.
Можна скільки заманеться розмірковувати, яке місце б посідала у футбольному світі збірна югославських республік в наш час. Перевірити все це просто неможливо. Тому нижченаведений склад є лише варіантом символічної збірної.
Голкіпер: Ханданович («Удинезе» - Словенія). Гадаю, цілком логічно. Єдиний воротар з вищезгаданих країн, який виступає в пристойному європейському клубові. Хорват Плетикоса зі «Спартака», чи Стойковскі з голландського ере відерто слабші.
Захист: Пару центрбеків склали б Шимунич («Герта» - Хорватія) та Видич («МЮ» - Сербія). Такий тандем міг би стати найкращим у Європі. Поєднання стовпа оборони Видича із досвідченим «залізним дроворубом» з німецької «Герти» Йосипом Шимунічем снився б у страшних снах багатьом нападникам.
Правий фланг окупував би Чорлука («Тоттенгем» - Хорватія). Ліву бровку віддали б захиснику з навичками бомбардира Даніелю Праньїчу («Баварія» - Хорватія). Щоправда, лівий край Хорватії досить часто забуває про свої основні функції. Як результат, численні пропущені голи з його зони, але кращої кандидатури не видно, тож ганяти Даніелю від прапорця до прапорця.
Півзахист: Щодо опорного, то тут вагаюсь між «нашим» хорватом Оґнєном Вукоєвичем («Динамо» К) та «паличкою-виручалочкою» донецького «Шахтаря» сербом Іґорем Дуляєм. Мабуть таки, Вуко – у нього більше ігрової практики. На правому фланзі ми б побачили нашого доброго знайомого боснійського хорвата Даріо Срну («Шахтар»). В центрі б діяв досвідчений гравець збірної Сербії та міланського Інтеру Деян Станкович, а таким собі «вільним художником» був би хорват Іван Ракитич з «Шальке-04». За інших умов, його міг би замінити Лука Модрич («Тоттенгем» - Хорватія), але той зараз далекий від своєї кращої гри. Щодо боснійця Мисимовича з "Вольфсбургу", то я не бачу йому місця на полі, коли є така людина як Станкович.
Напад: Тут вибір просто колосальний. Можна спробувати дует хорватських форвардів Івіци Оліча й Младена Петрича, які розуміють одне одного з півслова. Але не забуваймо, що ще є такі класні виконавці як Едін Джеко («Вольфсбург» - Боснія), Ведад Ібішевич ("Гоффенгайм" - Боснія), Ґоран Пандев («Лаціо» - Македонія), Мілівоє Новакович («Кельн» - Словенія) та Мирко Вучинич («Рома» - Чорногорія). Вони будуть «на підхваті». Ні, все ж таки зараз Джеко сильніше за Петрича. В основі грав би він.
Капітан: Нехай, буде досвідчений «мідлфілдер» Інтеру Деян Станкович. Людина вже не один рік на провідних ролях у Серії А. Заслужив.
Тренер: Славен Біліч (Хорватія). Ексцентричний керманич хорватської дружини з замашками рок-співака буде колоритною особою на чолі нашої віртуальної збірної.
Отож, маємо наступний склад:
Ханданович – Чорлука, Видич, Шимуніч, Праньїч – Вукоєвич, Срна, Станкович (к), Ракитич – Оліч (Пандев, Новакович), Джеко (Петрич, Вучинич, Ібішевич).
Головний тренер – Славен Біліч.
На мій погляд, таку збірну мало б хто хотів у суперники на нашому континенті
Аналізуючи здобутки югославського футболу, диву даєшся, як стільки талановитих людей може регулярно з’являтися на такій малій території. Дуже повчальний приклад для однієї країни. Можна викидати двозначні суми (не в гривнях) для підсилення своїх клубів, а можна створити систему, яка за значно менших витрат даватиме здібних футболістів. Вибір завжди є, що й доводять серби з хорватами.
P.S. Прохання не підозрювати автора статті у мріях відтворити колишню Югославію. Я аж ніяк не сербський імперіаліст. Більше того, є послідовником права кожної нації на самостійне визначення своєї долі. Даний нарис є лише спробою проаналізувати здобутки колишніх югославських футбольних збірних у новітні часи, а збірна є суто символічною.