Білорусь (Країна бульби і сала, або пригоди двох алкоголіків)

#1
Звіт про подорож до Білорусі в 2006 році. На жаль, цифрових фото немає.

Коли я сказав своїм друзям, що їду в Білорусь, мене назвали божевільним. Тим більше, на днях було затримано чергових українських мітингувальників у Мінську. Репліки на мою адресу були різні:
- «Ти несповна розуму!»;
- «Ти, мля, божевільний!;
- «Що ти там забув?»;
- «???».

Це лише найкоректніші вислови…

Але чим більше мене відмовляли від цієї шаленої ідеї, тим більше кортіло завітати в гості до сябрів.

Без зайвих вагань було придбано квитки до Здолбунова. Звідти до Луцьку електричкою. В Луцьку я маю де жити. Мої друзі мене радо приймуть:)! Далі – до Ковеля. З Ковеля на Брест. Потім вертаюсь до Луцьку. Знову бу…ой, пробачте, гуляю з друзяками, а потім гайну на день до Дубна (Тарас Бульба, фортеця та інші приколи…).

Забігаючи наперед, скажу, що до Дубна так і не потрапив, бо просто не було часу. Але то вже інша історія!

Отже, квитки куплено, відступати нікуди. Тепер, етап другий: пошук ще одного мандрівника, який не боїться їхати до Лукашенкі:)!
З цим виявилось складніше.

Мартин відмовився. Він хоче їхати до Чорнобиля в липні і трясця! Більш нікуди!

Андрій з «Пори» (я був разом з цим хлопчиною торік на польських Мазурах) сказав, що «не готовий фінансово і психологічно».

Мій гарний друг Назар зі Львова (скільки ж ми з ним пива перепили у Польщі!!!) не боявся навіть чорта лисого, не те що білоруського «бацькі», але не міг поїхати через роботу.

Нарешті, Дніпро з Волині і радий був би поїхати, але не міг – його депортували з країни бульби і сала через участь у мітингах опозиції.

Коли я зовсім впав у відчай, мені спало на думку зателефонувати одному цікавому персонажу на ім’я Олег, більш відомого у певних колах як Тихон.
Тихон саме був у відпустці, сидів у рідному місті Лохвиця та пропивав рештки зарплати.

Звісно цей підірваний лобуряка погодився! Не знаю, де він гроші взяв, але ввечері перед відправленням, ми пили у мене вдома шмурдяк з джин-тоніком.

Коли ми дійшли до кондиції, я здогадався зателефонувати до Дніпра. У нього ми мали пожити пару днів у гуртожитку, поки інший мій приятель не приїде з Києва.

Уявіть мій стан, коли Дніпро повів, що він у селі, а гуртожиток закрито на карантин!!! Не встигли від’їхати, а вже так весело!

Щоправда, нам одразу пробили вписку до друга Славутича на хату! Відлягло!

Заспокоївшись, ми випили по пляшці пива і лягли спати.

О 5 ранку підйом. Їдемо на вокзал. Вирушаємо у подорож!

Поспати довго не вдалося. Тихон приперся до мене (ми їхали у різних вагонах) і запропонував відкоркувати одну з двох пляшок шмурдяка, що везли в подарунок лучанам.

На щастя для лучан у нас не було штопора:)!

Коли Тихон пішов шукати цю дуже потрібну річ, вагон просто вмирав зі сміху!

Штопор ми так і не знайшли. Довелося пити пиво по 5 гривень (дорого, курва!).

Дорога до Здолбунова минула весело! Ми познайомились з молодими львівськими поетами, запросили на шмурдяк двох кобіт (безрезультатно, вони п’ють самогон з 3-літрового слоїка – їхні ж слова), обговорили все що тільки можна і, нарешті, дочекались станції призначення.
Здолбунів місто мало примітне. Типовий райцентр. Окрім дуже гарної церкви Московського патріархату і похмурого готичного костелу нема на що й подивитися.

Одразу попереджаю всіх, хто робить пересадку в Здолбунові на Рівне чи Луцьк! Не гуляйте самі в районі за вокзалом. Там нічого цікавого нема, а от по голові отримаєте! Район має назву «Негри» і гопів там сила-силенна! Не встигли ми випити по пляшці пива, як ціла зграя цих мавпоподібних завалилась на сусідню лавочку. Вдень ці падлюки пасивні, бояться міліції як вогню, але під вечір нахабнішають і можуть кинути на гроші.

Далі ми повзли три години на «собаці» до Луцьку.

Нас зустрів Славутич. По дорозі до його домівки, я встиг розпитати за Білорусь, де той був. За словами нашого приятеля, там всі говорять російською, дуже чисто і сила-силенна гарних жінок. Останнє мене дуже заінтригувало:).

Славутич винаймав кімнату у луцьких пенсіонерів. Ми закинули лахи і поїхали гуляти.

Дуже сподобався місцевий клуб «Майдан». Це збіговисько прогресивних лучан. Тут постійно виступають місцеві та приїжджі гурти. Валять переважно trash, death, core. Чудовий інтер’єр! Всі стіни оздоблено цікавими натюрмортами на яких виблискує, мов живе, сальце, апетитно виставляє спинку кільце ковбаски та зваблює гранчак перцівочки! Оригінально! Класний заклад, шкода, в Полтаві такого немає…

Пізно ввечері ми повернулись додому. Не знаю, що у Луцьку того дня святкували, але кожен другий пасажир маршрутки не міг самостійно пересуватися:). Як у тому анекдоті: «Виходжу культурно з ресторану. А якась падлюка мені на краватку наступає…»:)!

Наші пенсіонери замкнули двері на ключ. Славутич як найспритніший легко проліз через кватирку і впустив нас до оселі. Ось і перша ніч далеко від дому…

Зранку, поснідавши і знищивши пляшку «Тамянки», ми вирушили гуляти.
В жодному місті Західної України я не був так часто як у Луцьку. Це були вже мої п’яті чи шості відвідини цього славного обласного центру. Мені дуже подобається Луцьк. Атмосфера тут легка і приємна.

Тихон, який тут був уперше, невдоволено бурчав, мовляв Полтава красивіше. Та коли він побачив старе місто, у нього забракло слів. Було зроблено кілька вдалих світлин замку Любарта. Викладаю на сайт, дивіться!

Потім було багато цікавого. Мене випадково зняло обласне ТБ, коли я стояв з бойовим прапором УПА, ми зустріли Дніпра, пили різні напої, знайомились з волинянками і врешті-решт, знесилені, але задоволені приїхали до Славутича і завалилися спати.

Вранці Славутич поїхав на роботу. У нас був цілий день попереду. Робити нічого. Телефон Сашка мовчить… Де він, мля? Уже не те, що з Києва, з Парижа можна було повернутися за такий час:-(!!!

Поснідавши у затишній кав’ярні (подейкують, що за їх кількістю на душу населення Луцьк посідає перше місце у Європі), ми присвятили день дегустації…як ви вже здогадались пива! Зроблю ремарку. Поціновувачі пива, «1 броварню», «Львівське» тощо треба брати купувати у Західній Україні. Запоріжжя, Київ роблять дрек. Взагалі, будь-яке пиво треба брати у місці його виготовлення: «Чернігівське» - у Чернігові, «Оболонь» - у Києві, «Львівське» - у Львові або десь неподалік.

Цього ж дня ми познайомились з панками. Патлаті шибайголови лабали на гітарі в центрі міста, заробляючи собі на життя. Ми купили їм пива, дали цигарок.

Виявилось, один з них прямував до Ковеля, де власне і жив.

- «Федір панк» - представився хлопчина. Він уже два тижні святкував свою днюху в Луцьку. Довідавшись, що нам до Ковеля, він логічно вирішив їхати додому.

- «Треба ж колись туди їхати?»

Почалапали до вокзалу. Випили місцевого розливного пива «Zeman». До речі, ніхто з лучан так і не розтлумачив етимологію назви. Лише якийсь дідуган висловив припущення, що пиво назване на честь жида Земана, який буцімто його і зварив.

Напій відверто не вразив. Той самий полтавський «Гелон», який ми вживаємо лише коли нема грошей на більш дороге питво.

В електричці ми розпили «Десант», з’їли ковбасу й огірки. Стало так добре! Я заспівав свою улюблену пісеньку «Hej, Sokoły!». Пасажири недоумкувато витріщились на мене, намагаючись збагнути, що то за пшек такий.

Федору одразу спало на думку погнати. Його компанія мала повірити в те, що я поляк. Так на вечір я став Томеком з Кракова:)!

Федір розповів нам багато цікавого за своє місто. За його словами в Ковелі крутиться більше $, ніж в Нацбанку (вірніше за словами Кучми, це той так висловився), знаходиться найвищий у світі пам’ятник Шевченку, повно гопів, три панки і один скінхед. Що ж, все одно цікаво подивитися, ми в Ковелі ніколи не були!

Вокзал вразив! Місцева влада добре відмила $. 300 млн.USD. Саме стільки було вкладено в реконструкцію залізничної станції.

Вокзал має два поверхи, один – під землею. Половину вокзального приміщення займає…бар, де місцеве населення гуляє весілля!!! Такого ще не бачив!!!

Взагалі, ковельська влада дуже оригінально відмиває гроші. За словами Феді, у центрі бовваніє пам’ятник Шевченку розміром з …триповерховий будинок! Коли ставили цей витвір мистецтва, у землю забивали півкілометрові сваї! Говорять, вночі бідолашний Тарас Григорович схожий на Бетмена, а якщо дивитися збоку, то здається ніби класик української літератури показує «FUCK»:)!

Нарешті, ми приїхали до Федіної оселі.

- «Не лякайтесь», сказав Федір і відчинив двері до своєї кімнати. Хоча кімната – це гучно сказано! Одразу було видно: тут мешкає справжній панк:)! Оселя Федора більше нагадувала бомбосховище, ніж людське помешкання:)!

Переглянувши Федіні фотки (їх було може з десять, враховуючи дитячі світлини з «утрєнніков») і головну реліквію цього хлопчини – брошуру «Самогон. Рецепты изготовления», ми пішли до скіна.

Дивно, але цей скромний мовчазний парубок зовсім не відповідав своєму псевдо.

- «Та він як з Росії приїхав, якийсь зашуганий став!..» - повів нам Федір.
Еге ж! Москалі кляті зашугали бідного скіна:)!

Через Федіну забаганку мені довелося говорити польською. Скін і його подруга повелись.

Ми пішли гуляти в місцевий парк, де були паркани, забомблені якісним ґрафіті, скульптура у вигляді трьох баб, що дивляться в різні сторони (символізують Україну, Росію, Білорусь. Кожна баба дивиться у напрямку відповідної країни) і сила-силенна гопів.

Федір познайомив зі своєю компанією. Всі повелися на те, що я з Польщі.
Нас пригостили самогоном. Двоє панків по черзі лабали на гітарі. Нас з Тихоном зачепили слова однієї пісеньки: «алко-, нарко-, токсо-панк!». Цей нескладний мотив ми наспівували до кінця нашої подорожі, час від часу.

Після випитого сему всім кортіло поспілкуватись з іноземцем, тобто зі мною:)!

Один хлопчина, причепився до мене з пропозицією возити з Кракова комп’ютери і продавати їх у Рівному:)! Довелося морозитися!

На щастя, ніхто з моїх знайомих не знав польської і тому вони не помічали моїх численних граматичних помилок!

Того вечора ми так і не пішли дивитись на пам’ятник Т. Г. Шевченку. Дався взнаки випитий самогон та й гопів у центрі тоді забагато було!
…З Ковеля ми виїхали о 02.40. Познайомились із вродливою українкою, що мешкає в Білорусі, лягли спати.

Прокинулись на кордоні з Білоруссю. Станція Заболоття.

Купили «беларускіх рублёў». Курс 400:1! Тримаючи в руках солідну пачку грошей, на яку ти можеш купити хіба що пару гамаш, неволі згадуєш ті часи, коли в Україні ходили «купони» і всі ми з вами були мільйонерами:)!

Українську заставу перетнули досить швидко і сіли до білоруської «собаки», що вже чекала на нас.

Контингент в електричці підібрався досить колоритний: бабусі з величезними паками туалетного паперу, миючих засобів та інших необхідних у господарстві речей. На цьому тлі мій величезний наплічник виглядав трохи недоречно:)!

Ось ми вже на білоруській заставі. Суворий прикордонник з написом «Пагранічныя войскі» на спині довго вдивлявся в Тихона.

- «Пакажи мнє свайо ліцо!» - рявкнув доблесний страж білоруського кордону:).

Інший дядечко роздав митні декларації. Оскільки в нас була лише одна ручка на двох, декларації ми не встигли заповнити і вусатий прикордонник, махнувши рукою, залишив ці папірці нам на сувеніри.
Ось ми вже їдемо територією республіки Білорусь. Особливої відмінності від України я не помітив, хіба що чистіше.

Всі вивіски російською. Також мене шокувало те, що сільське населення повністю говорило «вєлікім і магучим»! Чесно кажучи, у нас у селах Донецької області значно краща ситуація із вжитком української мови! Люди дуже приємні та чемні. Але гопів теж вистачає. На якійсь станції завалилась група матюкливих студентів.

Десь о 7 ранку прибули до Бреста. Місцевий вокзал шокував! Величезна споруда в дусі сталінізму із п’ятикутною зіркою на шпилі. Склалося враження, що його (вокзал) не реставрували з часів застою.

Ми перетнули естакаду вздовж якої висіли стрічки кольорів російського і білоруського стягів. Звідси відкрився фантастичний вид на залізничну станцію та на індустріальні райони Бресту. Далі ми пішли в напрямку автобусної зупинки. У мене виникло відчуття, що я перенісся років на 20 назад.

- «Так от як жили мої батьки…» - промайнуло в голові.
Місто повністю забудовано в стилі «а-ля 50-і роки». Повно серпів і молотів:).

Назви вулиць білоруською: вул. Савецкіх пагранічнікаў, вул. Леніна, вул. Маркса тощо. Повний совдеп!

Дуже чисто. Люди кидають сміття в урни, хоча є й винятки. Пиво на вулицях пити заборонено, та попри це ми неодноразово зустрічали білорусів, що мирно розпивали на зупинках цей запашний хмільний напій!
Кидається в очі, що всі вивіски російською. Люди теж говорять цією мовою.

Абсолютно всі!!!

Чим довше ми перебували в Бресті, тим більше здавалось ніби ми в СРСР.
Всі крамниці зачинені. Жодного генделя. Людей просто нема!

Сіли до маршрутки, яка мала б нас довезти до Брестської фортеці. Саме заради цієї відомої на весь СНД споруди ми і приперлись сюди!
Проїзд в міському транспорті коштує 700 «рублёў» (1,75 грн.). Недешево!
Взагалі, ціни тут практично на всі товари вдвічі вищі, ніж в Україні.
 
#2
...продовження

В маршрутці на нас дивились з подивом. Наш зовнішній вигляд явно відрізнявся від загальної маси людей. Плюс наша українська! До речі, не дивлячись на схожість слов’янських мов, тут не розуміють, навіть, елементарних фраз.

Питаєш: - «Де у вас туалет?»
- «???»
- «Ґдє у вас туалет?»
- «А, туалет!»
- «:)!!!»

Довелося спілкуватися з місцевими російською. Вдавалося це мені дуже тяжко, у мене був такий сильний акцент, що мене приймали, навіть, не за українця, а за прибалта:).

Ось і доїхали до фортеці…

У мене нема слів, щоб виразити своє захоплення нею!!! Величезний форт розташований на півострові, утвореному злиттям річок Буг і Мухавєц. Обгорілі стіни. Численні катакомби. Велетенські монументи. Різна військова техніка. А в тім, дивіться самі! Викладаю фотки на сайт.
Особливо ж мене вразила видовбана у скелі комуняцька зірочка розміром з добрий п’ятиповерховий будинок!!!

Все викладено плиточкою. Скрізь стоять урни та ліхтарики. Ідеальна чистота.

Одразу почали це фотографувати. Далі було вирішено обійти фортецю. Коли ми проходили крізь «крємльовскую звьоздочку», несподівано заграв «Союз нерушимий»! Курча мать, я ледь не отримав переляк!!!

На цьому дива не скінчились. Коли ми повертались назад, я побачив групу…піонерів. Так! Справжніх піонерів. У формах. Ці дітлахи маршували, гучно гупаючи по асфальту.

Кілька хвилин я не міг прийти до тями!

Далі було вирішено сходити до польсько-білоруського кордону. Застава миготіла в кількох км од стін фортеці.

По дорозі ми зустрічали дітей, які займались спортом: бігали, ходили, їздили на ровері. Все це дико поєднувалось з порожнім громадським транспортом, що сновигав туди-сюди по залитих сонцем вулицях міста. Справжній совок! Всі або працюють, або займаються спортом. Місто неначе вимерло. Навіть собак нема!

Наше бажання пройтись до кордону з ЄС було зведене нанівець: по дорозі ми побачили табличку з написом «Внимание! Государственная граница! Вход только по пропускам!»

Залізна завіса!

Довелось вертатись назад. Хотілося їсти.

Ми безуспішно намагались знайти якийсь заклад громадського харчування, де можна було хоча б чаю випити!

Єдине, що ми знайшли, якесь кафе «Незабудка», але воно працювало лише з десятої.

Мля, в якихось трьох км звідси Польща. Там ми могли б зара’ жлуктати пиво, смачно жерти і насолоджуватись чудовим травневим ранком. Тут до наших послуг лише «Незабудка» та й та зачинена!

Неволі почав проводити паралелі з часами, коли світ було поділено на два табори…

Дико захтілося додому.

- « Та Україна – Західна Європа порівняно з цим заповідником комунізму», вигукнув Тихон. Важко було з ним не погодитись.

За ті півгодини, що лишались до відкриття «Незабудки», ми вирішили обійти фортецю ззовні.

Природа – супер! Численні іви нахилились до самого Бугу, що виблискував на сонці маленькими хвилями. Купа рибалок. В кущах ми побачили докази того, що білоруська молодь теж розширює світогляд за допомогою смішного тютюну:).

Обійти фортецю так і не вдалось – на заваді стала відсутність моста через Буг в потрібному місці.

Вертаючись назад, Тихон знайшов 100 «зайців»:).

Нарешті, «Незабудка» відкрилась!

Зайшли. Ошаленіли…

Вибір продуктів: 1 вид горілки «Голкіпер» :)-)), 4 види пива, 3 види вина, 4 види морозива, декілька видів напоїв, консервів і круп.

Все!

Сувеніри: зубна паста «Хвойная», листівки із зображенням Бресту, матрьошки і паперові білоруські прапорці.

Все це нагадало часи перебудови, коли, навіть, за майонезом вишиковувалась довжелезна черга.

Було куплено пива, морозива, прапорців, цигарок.

До речі, в Білорусі спиртні напої продаються з 18 років, а не з 21 як у нас. Обов’язково вимагають показати документи.

Пиво виявилось гидотним. Лише «Брестское темное» можна пити без спазмів у горлі. Щодо решти, то я промовчу – цензура змушує!!!

Що цікаво, у сябрів пиво розливають в 1,5 літрові пляшки.
Морозиво гидке.

Коли розплачувався «зайчиками», почувався незграбою. Важко було впоратися з пачкою здоровенних купюр, які випадали з рук. А от білоруси, які забігали щось купить, вправно відраховували потрібну суму.
До речі, на «зайцях» зображення, переважно, натюрмортів, бібліотек, спортивних комплексів. Клята ІІ Світова війна знищила майже всі історичні пам’ятки на території Білорусі…

У нас ще була купа часу до вечірньої «собаки». Пішли шукати «Холмскія вароты». Саме ця споруда зображена на 50-рублевій купюрі.

Дорогою ми зустріли якусь дівчину.

- «Здравствуйте. А ґдє здєсь Холмскія вароти?»
- «Там. А ви аткуда?»
- «Україна.»
- « Нє правда. В Украінє всє гаварят па украінскі. А Ви на рускам!» (У мене після цих слів з’явилась справжня гордість за свою країну!)
- «То ви ж українською не розумієте!»
- «Чьо?

Кумедні люди ці білоруси:)!

Ми познайомились. Дівчину звали Люда. У неї був вихідний і вона радо погодилась організувати нам екскурсію по своєму рідному місті.

Спочатку ми лазили по фортеці. Споруда виявилась набагато більшою, ніж ми уявляли. Багато цікавого!

Зайшли до церкви, збудованої на честь захисників Брестської фортеці. Нічого особливого в цій споруді нема, але всередині залишено обгорілі стіни.

Взагалі, фортецю реконструйовано і залишено в тому вигляді, якою вона була після війни. Блукаючи між почорнілими, всіяними цятками від куль, руїнами, неволі переносишся у ті неспокійні часи…

На жаль, ми не встигли зайти до музею ІІ Світової війни. Хотілося побачити місто, а відвідини музею за словами нашої нової знайомої зайняли б з пів дня.

Дорогою ми розпитували як живеться білорусам. Адже ми маємо дуже мало інформації про цю країну.

Кілька найцікавіших фактів.

Білорусь збирається об’єднуватися з Росією. Вже нема кордону між цими двома державами. Скоро мають ввести російський рубль. На питання чому ж тоді союзна країна буде з 1 січня продавати їм газ по 230$, Люда так і не відповіла.

Також, дівчина цілком серйозно вважала, що Росія не може жити без…білоруського чорного хліба і картоплі:)! Наївна…

Немає бомжів. Їх збирають в бригади і везуть в село. Там алкоголіки й жебраки саджають картоплю. Їх годують і поять! Справжній комунізм!
Якщо вас спіймають на вулиці п’яним, то заберуть у відділок. Коли витверезієте, випустять, а на роботу прийде догана, і ви залишитесь без премії:).

Здавалося сусідня країна, а відрізняється від Україна як свиня від коня…

Як вже казав, усі вивіски російською. Лише на державних установах є написи білоруською мовою. Але спочатку російською! Відчувається, що білорусам рідна мова просто не потрібна. Нею говорить невелика кількість літніх людей у глибинці. І все!

Ось ми прийшли до місцевого парку, який вважався одним з найкращих в колишньому союзі. Доріжки посипані гравієм, море зелені, купа атракціонів. Чистота просто ідеальна. Все зроблено з любов’ю. Далі пили пиво…

Після n-ної пляшки нам спало на думку піти оглянути місто.
По дорозі побачили якісне ґрафіті.

Ніфори, також, є, але у значно меншій кількості, ніж в українських містах. Гопів помічено не було. Взагалі, у сябрів значно більше порядку.

Патрулі міліції на кожному кроці. Відчувається залізна рука «бацькі».
Кидаються в очі вивіски окремі білоруські вивіски, на кшталт «Прадукты» або «Часопісы».

Ще одна суттєва відмінність від України стосується правил дорожнього руху.

На більшості вулиць максимально дозволена швидкість для авт становить 40 км/год. «Зебри» теж відрізняються від українських: вони намальовані білою і жовтою фарбами. Якщо «зебра» складається з цих двох кольорів, то водій обов’язково повинен пропустити тебе. Якщо лише білим кольором – переходиш тільки на зелене світло.

Як я вже казав, Білорусь вражає своєю чистотою. За словами Людмили, у них ще й досі проводять суботники. Інколи на прибирання виходить до третини населення країни. Все як при Союзі…

Незважаючи на те, що Брест було засновано аж 1019 року, місто переважно совєтської забудови: широкі вулиці й проспекти, величезні площі, однакові п’яти- й дев’ятиповерхові будинки. Хоча деякі історичні будівлі збереглися. Я побачив гарний костел і кілька старопольських будиночків.

Центральна вулиця Бресту нагадала мені квартал між ЦУМом і пам’ятником Котляревському в Полтаві. Майже ідентично!

Доволі цікавою і модерною спорудою є місцевий кінотеатр «Білорусь». Його побудовано у вигляді кола.

Під вечір на вулицях почали з’являтися люди. Стало трохи веселіше.

- «Што б вам єщьо паказать?» - спитала білоруска.
- «Ходімо на базар!» - запропонував Тихон.

…Базари в сусідній країні мало чим відрізняються від українських ринків. В принципі, все таке ж саме.

На жаль, не вдалося придбати якоїсь білоруської музики. Продається переважно російська попса і закордонний метал. Було помічено касети Вєрки Смердючки (ну як же без неї, чи без нього?!), а на одній «аудіоточці» грала українська народна пісня!

Також, вразила повна відсутність білоруськомовної преси. У нас в Україні ситуація теж далеко не ідеальна в цьому плані, але є хоч якісь україномовні видання. Тут все тільки «на рускам язикє»! Мій родич, який років 10 назад їздив до Білорусі, казав, що тоді все було білмовою. Як можна за такий короткий час втратити свою національну ідентичність??? (Невже і на нас таке чекає???) В тім, це проблеми сябрів…

Ще Люда розповіла про те як її намагалось завербувати КГБ. Це дуже потужна структура, що слідкує за всіма подіями в країні. Хоча, тотального контролю над населенням нема. Кожен вдягається, розмовляє як йому заманеться.

Головне не висловлювати відкрито незгоду з діями «бацькі».

- «Єслі станєтє на уліце кричать што-та плахоє пра Лукашенка, вас через 5 мінут забєрут куда нада» - заявила Люда.

Але ніхто на нього і не кричить! Народ усім задоволений і нічого не збирається змінювати. До речі, Люда засудила українських мітингарів, що їздили сюди. Це втручання у внутрішні справи країни. Цілком згоден.
А взагалі, нічого страшного у Білорусі нема! Українці, приїжджайте сюди! Як тихо будете, нічого вам не зроблять. У страху великі очі. Більшість чуток про жорстокого тирана – повна нісенітниця.

…Ми продовжували свою прогулянку вулицями міста. Вражала повна відсутність вродливих дівчат. За час перебування в сусідній «дзяржаві», я зустрів лише двох гарних жінок (одна з них – етнічна українка). Славутич надурив:)!

Хоча, може у Мінську, куди той їздив, дівчата відрізняються?

Вже вечоріло. Треба було вертатись додому. Дорогою до вокзалу ми побачили цікаву табличку. На ній доблесний міліціонер-вовк з «Ну, погоді!» зупиняв волт-диснеєвське каченя, що їхало на велосипеді по вулиці. Завершував композицію напис «ГАИ предупреждает: Детям разрешено управлять велосипедом на проезжей части с 14 лет!» Цікаве поєднання совкової та західної культур:)!

Нарешті, оминувши дуже гарну православну церкву, ми дістались приміського вокзалу. Попрощались з бідолашною білоруською дівчиною, яка замість того, щоб відпочити, змушена була водити цілий день двох українців по Бресту:)! Колись може побачимось.

Ось ми вже на приміському вокзалі. Враження того, що ми в СРСР, ще більше посилилось – скрізь дерев’яні подерті лавочки, купа комуняцької символіки під стелею, все, навіть, люди, якесь совєтське!

На останні «зайці» було куплено «Брестского».

- «Чи можна пити пиво на вокзалі?» - спитав я у продавщиці.

- «Можна. Толька астарожна!» - відповіла та і загадково посміхнулась.
Після шаленого марш-кидку по Бресту нестерпно боліли м’язи. Було так приємно сидіти, сьорбаючи пивце, і відпочивати!

Познайомились з якимись білорусками. Я розмовляв українською. Коли спитав у однієї з подруг чи розуміє вона нашу «мову калинову», то почув:
- «Я па бєларускі нє панімаю, а ти хочеш штоб па украінскі паняла!»
Ці слова викликали у мене огиду. Як так можна зневажати свою мову, культуру! Та у нас на Донбасі, мабуть, більше поваги до українського!
Білоруську мову ми все ж таки почули. Диктор на вокзалі неодмінно оголошував щось на кшталт: «Увага, пасажыры! Будзьце уважлівыя і асцярожлівыя! Цягнiк номер пяць прыбывае на першы пуць.»

Аж ось подали наш «цягнік». Ми попрощались з білорусками і поплентались до електрички. Далі я спав – до самісінького кордону.
Ввечері ми були у Заболотті. Вражав контраст між білоруським і нашим боком кордону.

В білоруському Хаціславі чистенько, все пофарбоване, але нічого нема. У нас – трохи брудніше, але повно людей, продається пиво, горілка, бабці міняють валюту! Одним словом, веселіше.

Я просто шаленів від щастя! Все було своє, рідне і знайоме. Приємно було чути українську мову. В мене з’явилась гордість за Батьківщину, адже в нас, на відміну від північних сусідів, мова не вмерла! Прощавай, Білорусь! Колись може ще раз приїдемо!

До Ковеля їхали з усіма зручностями: електричку було сформовано зі списаних плацкартних вагонів, тож ми розляглись як пани:)!
Пізно вночі були у Ковелі. Пару годин поспали, сіли на «собаку» до Луцьку.

О сьомій ранку ми на місці. Поснідали, зарядили телефони (луцький вокзал, мабуть, єдиний в Україні, де можна зарядити «дебільника»).

Було вирішено сходити в парк, перевдягтись. Якби хтось побачив як ми вранці мили ноги в каналі, то дуже здивувався б :)!

Нарешті, вдалося зв’язатись з друзями! Поки вони приїхали, ми випили «Земана». Після Білорусі пиво здалось значно смачнішим, ніж вперше!

…Три дні ми жили у Сашка. Пиячили, гуляли по місту, працювали в нього на городі :)-)), а одного разу, навіть, цілу ніч палили багаття в лісосмузі!
Час дуже швидко минув! Треба їхати додому. Прощавай, Луцьк! Як же мені подобається це місто!

В Здолбунові у нас було дві вільних години. Цього було забагато, адже в цьому місті мало цікавого, та ще й дощ був!

Їхали додому весело. З нами в потязі було близько сорока чоловік з Бєлґорода (Росія). У них був якийсь семінар у Мукачевому, і ось вони вертались додому.

Нормальні люди є і серед москалів, я в цьому переконався. Хоча кілька анекдотів про північно-східних сусідів я все ж таки розповів (вони нічого не зрозуміли – мовний бар’єр). Отака я падлюка :)!

Аж ось ми і у Миргороді. Подорож скінчилась.

Тихона настільки зачепило це все, що він вирішив наступного року їхати до діда в Караґанду (Казахстан) і мене кличе!

P. S. Білоруське пиво, яке ми везли на сувеніри знайомим, випили повністю. Недовго думаючи, Тихон зібрав порожні пластикові пляшки і налив туди… «Жигулівського»!

- « Все одно гидота – і «Жигулівське» і «Брестское»!» - логічно вирішив мій приятель! І дійсно, краще нашого українського пива нічого нема!!!

P. S. S. Тихон одружився, зробив сина і мирно розпиває медицинський спирт, працюючи в лікарні рідного міста Лохвиця. Автор звіту посилено бореться з алкоголізмом із перемінним успіхом.

P. S. S. S. Якщо Ви задовбались все це читать, дико перепрошую, але треба було створити, курва, атмосферу типу.

Травень 2006 р.
Миргород – Здолбунів – Луцьк – Ковель – Заболоття – Брест – Заболоття – Луцьк – Здолбунів - Миргород
 
#4
Уважаемый, это вообще-то украинский сайт. В отличии от Вашей страны, наш язык не умер.
Кстати, я белорусский язык прекрасно понимаю. Думаю и Вы можете понять по-украински.
 

chertik

Врединка
#5
честно говоря мне впадло это все читать!!! интересно много людей это прочитют?
 

zhenshen

Вселенское Зло
Команда форума
#6
про собаку не понял- это электричка чтоль? У меня ассоциаций не вызывает таковых
 

kaprizniy

Мартавский кошаг
#7
Я отлично понимаю украинский, однако почти нечитабельный набор эмоций. Аффтар, я понимаю что ты старался покрасивее, но вышло весьма неопрятно и отрывчато-невнятно. История интересная, но описана просто ужасно.
 
#9
Аффтар, я понимаю что ты старался покрасивее
Ніхто не старався. Це не оповідання, а звіт. Щось типу щоденника.
-------------------------Добавлено------------------------------
про собаку не понял- это электричка чтоль? У меня ассоциаций не вызывает таковых
Електричка. Ну називають так
-------------------------Добавлено------------------------------
честно говоря мне впадло это все читать!!!
Якщо впадлу, не читай.
 
#10
Уважаемый, это вообще-то украинский сайт.
я бы так не стал утверждать)) На нём очень много народа с пост-советского пространства. Я хотел бы, что-бы мы ориентировались не только на Украину, но и на наших соседей. Мне очень интересно знать мнение solder103 по поводу этого поста, но к сожалению языковой барьер этого не даст сделать.
Думаю белорусам было бы интересно почитать и обсудить то, что думают о них в других странах. Так сказать взгляд со стороны.
Кстати, я белорусский язык прекрасно понимаю.
И я его практически понимаю, но прочитать почти 25 000 символов мне будет не под силу.
А за текст спасибо. Попытаюсь как то на досуге прочитать. У меня с украинским тоже напряг)) Предпочел бы прочитать на русском. ;)
 
#11
Уважаемый, это вообще-то украинский сайт. В отличии от Вашей страны, наш язык не умер.
Кстати, я белорусский язык прекрасно понимаю. Думаю и Вы можете понять по-украински.
А белорусский язык и не собирался умирать! А вот почему флаг у вас под логином не украинский я че-то не догоняю!:D
 

zhenshen

Вселенское Зло
Команда форума
#12
-= Dr House =-, ха, четко подметил)) Но как мне этот человек по секрету признася по поводу флага- это стеб
 

zhenshen

Вселенское Зло
Команда форума
#14
Народ, какая разница, какой язык? Не нравится- не читайте! Пусть белорусы выложат на своем языке отчет, если мне это будет нужно, я утружусь и на сябровском прочитать! У нас есть на форуме, по сути, 4 национальности: украинцы, белорусы, россияне и молдаване, думаю, что значит у нас можно общаться на любом из 4 языков. Кто против- идите в другие темы.
 

solder103

следит за тобой
#15
Преодолел языковой барьер(переводчик и нет проблем)
Білорусь збирається об’єднуватися з Росією. Вже нема кордону між цими двома державами. Скоро мають ввести російський рубль. На питання чому ж тоді союзна країна буде з 1 січня продавати їм газ по 230$, Люда так і не відповіла.
Некто не собирается нескем объединятся.А что кордону нету то правда.Я вон живу почти на границы так знакомые ездят в Российский лес за грибами, а иногда возят метал и пограничников вообще не встречают.А что газ такой дорогой так наверно чтоб другим не было завидно:)
Ми безуспішно намагались знайти якийсь заклад громадського харчування, де можна було хоча б чаю випити!

Єдине, що ми знайшли, якесь кафе «Незабудка», але воно працювало лише з десятої.
Раньше так везде было,а сейчас даже в селе можно найти кафе.
 
#16
Преодолел языковой барьер(переводчик и нет проблем)

Некто не собирается нескем объединятся.А что кордону нету то правда.Я вон живу почти на границы так знакомые ездят в Российский лес за грибами, а иногда возят метал и пограничников вообще не встречают.А что газ такой дорогой так наверно чтоб другим не было завидно:)

Раньше так везде было,а сейчас даже в селе можно найти кафе.
Мне так эта девочка рассказала, что объединяться будете.

Может сейчас и есть кафе, но в 2006 в Бресте с этим было туговато

З.Ы. Дороги - отличные. Проехал всю Беларусь в этом году и ни разу не подкинуло нигде.
 
#19
что-то тема по ходу "умерла"
Вообще тема называется отдых и туризм, а почему-то обсуждали языковые возможности участников форума.
Так что кроме автора темы никто в Беларуси не отдыхал?
Или поделиться нечем?
Значит не туристическая это страна....
 

Сверху